Monuments in #mоноmad challenge / Пам'ятники в моно (En/Ua)

Hi to all. Today, my thoughts are about human memory. For some reason, people remember some things for a long time, and forget others. Especially good things are quickly forgotten, and bad things, on the contrary, are remembered more often. Memory is generally a very relative thing. Each person remembers what he wants, or he can correct events in his head as he likes. The brain destroys and reduces what we want to forget. The most vivid events in our memory are always colorful and wonderful.

Привіт усім. Сьогодні мої роздуми про людську пам'ять. Чомусь одні речі люди пам'ятають довго, а про інші забувають. Особливо добрі речі швидко забуваються, а погані навпаки згадуються частіше. Пам'ять взагалі дуже відносна річ. Кожна людина пам'ятає те, що хоче, або вона може виправляти події в своїй голові як їй завгодно. Мозок знищує і зменшує те, що ми хочемо забути. Найяскравіші події в нашій пам'яті завжди кольорові і чудові.

I would like to forget certain events in my life, such as the death of my own brother, my mother and grandmother. Although more and more often I want to imagine what it would be like if they were all alive now and I was forty years younger, and everything would be as it was before, my youth, my relatives. And what if it was possible to live all those years again? Without current memory, but as if for the first time.

Я б хотіла забути певні події в моєму житті, як от смерть мого рідного брата, моєї мами і бабусі. Хоча мені все частіше хочеться уявити, а щоб було, якби вони всі зараз були живі і мені б було на сорок років менше, і все було б як раніше, моя юність, мої рідні. А що якби можна б було прожити все оті роки ще раз? Без теперішньої пам'яті, а наче вперше.

That's how, quietly I pass by the monuments of someone else's memory to look at the sadness in the eyes. Memory makes us vulnerable and sensitive, and I sometimes just want to cry like a woman. After a while, I turn away from my memory and return to the real world, where I have to remember only my work, my grandson and my daughter.
Thank you all for your visit, for the opportunity to express yourself visually and in writing.
Good luck and remember only the good!

Ось так, тихо я проходжу повз пам'ятники чужої пам'яті, щоб поглянути смутку у вічі. Пам'ять робить нас вразливими і чуйними і мені, часом хочеться просто по жіночому виплакатися. За якийсь час я відвертаюся від моєї пам'яті і повертаюся в реальний світ, де я маю пам'ятати лише про свою роботу, внука і дочку.
Дякую всім за візит, в можливість висловитися візуально і письмово.
Хай вам щастить і пам'ятайте лише хороше!

This is my entry to daily #monomad challenge by @monochromes.