Weaving camouflage nets / Плетіння маскувальних сіток (En/Ua)

Hi to all. Today I want to share with you my story and thoughts about people who weave camouflage nets for our military. But the main thing I want to convey is that people seem to have forgotten about the war, about the men, about the sons and about the brothers who serve and risk their lives every day!

Привіт усім. Сьогодні хочу з вами поділитися своєю розповіддю і роздумами про людей, які плетуть маскувальні сітки для наших військових. Але основне, що я хочу донести, то це те, що здається люди забули про війну, про чоловіків, про синів і про братів, які служать і щодня, ризикуючи своїм життям!

After my arrival in Ukraine, I decided to definitely take part in weaving camouflage nets. They are always in short supply.
On Saturday, I spoke with an acquaintance whose 20-year-old son is serving in the Armed Forces. But we were talking about different, neutral things when I asked her: "How do you sleep at night?". I was really interested, and I sincerely asked how the mothers, whose sons are fighting and probably sleep in the trenches or in the dugout, or do not sleep because they are on guard, sleep and if they sleep at all. Then there was a long silence. When my friend spoke, her voice was very kind and gentle: "I go to weave camouflage nets," she said, "it helps me. If you want, come, now very few people come, and the nets are very needed. There are appointments for a large number of camouflage nets nets for several months ahead. In winter, we make white camouflage nets. Now we make two types from natural fabrics to cover the trenches and from artificial fabrics to mask the equipment."

Після свого приїзду в Україну я вирішила обов'язково прийняти участь в плетінні маскувальних сіток. Їх завжди бракує.
В суботу я розмовляла зі своєю знайомою в якої 20-ти літній син служить в ЗСУ. Але ми говорили про різне, про нейтральні речі , коли я спитала її :"Як ви спите вночі?". Мене справді цікавило, і я щиро спитала як сплять і чи взагалі сплять матері, чиї сини воюють і мабуть сплять в окопах чи в бліндажі, або не сплять, бо на варті. Тоді була довга мовчанка. Коли моя знайома заговорила, то її голос був дуже добрий і ніжний: "Я ходжу плести маскувальні сітки,- сказала вона- це мені допомагає. Якщо хочеш приходь, зараз дуже мало людей приходять, а сітки дуже потрібні. Є записи на кілька місяців вперед. Зимою робимо білі маскувальні сітки. Зараз робимо двох видів з натуральних тканин, щоб накривати окопи і з штучних тканин для маскування техніки."

And we arrived on the very first working day, which turned out to be Monday. To my surprise, I saw a lot of people on the street, who seemed to me to be hanging around, and at the location there were only a few women, my friend, who kindly invited me to come, her son and me and Maxim. To start weaving nets, you need to impose the foundations for them. Therefore, overturned student desks were stretched hairline friezes. The women quickly got to work and in their eager hands knots were quickly tied one by one, so the knots formed rows and became the basis. It seemed quite simple to me.

І ми прийшли у перший же робочий день, який виявився ще й понеділком. На мій подив на вулиці я бачила багато людей, які здавалося мені вешталися без діла, а на місці локації лише кілька жінок, моя подруга, яка мене ласкаво запросила прийти, її син і я з Максимом. Щоб почати плести сітки, то потрібно нав'язати для них основи. Тому на перекинутих студентських партах були розтягнуті френзлі з волосяних ниток. Жінки швидко взялися до роботи і в їхніх завзятих руках швидко звязувалися вузлики один за другим, так вузлики створювали ряди і ставали основою. Це мені здавалося досить просто.

When I started to work, my knots were not even and not the same, so my row was a little crooked and my friend changed places with me in order to somehow correct this row. Maksym also wanted to learn how to tie knots, he did not succeed immediately, he said that it was difficult, but then he learned a little. "It's even harder for the military," I thought about the heavy equipment, about their conditions, and I continued to knit my knots further. Again, my heroic motives prevail in my stories, but this is my writing style.

Коли я взялася до роботи, то мої вузлики виходили не рівними і не однаковими, тому мій ряд був трохи кривеньким і моя знайома помінялася зі мною місцями , щоб якось виправити цей ряд. Максим також хотів навчитися зящувати вузлики, йому не одразу вдавалося, він казав, що це важко, але потім по троху навчився. "Військовим ще важче"- подумала я про тяжку екіпіровку, про їхні умови, і я продовжила в'язати свої вузлики далі. Знову мої героїчні мотиви переважають у моїх розповідях , але такий вже у мене стиль письма.

Around us on the benches under the walls sat students who are taking a session at this educational institution. Only three students were involved in weaving the base for camouflage nets. Maybe in other times or days everything is different. The rest are six women in their 50s. They didn't talk much, and when they did, some of them spoke in Russian. And here again this contrast. A lot of people walk through the streets of Lviv, wearing embroidered clothes, speaking pure Ukrainian, and their children, despite all this, continue to speak as they are used to at home.

Навколо нас на лавках під стінами сиділи студенти, які складають сесію в цьому навчальному закладі. Лише троє студентів таки доклалися до плетіння основи для маскувальних сіток. Можливо в інших час чи день все по іншому. Решта це шість жінок, яким за 50 років. Вони мало розмовляли, а коли щось говорили, то дехто з них розмовляв російською мовою. І тут знову цей контраст. Вулицями Львова ходять масса людей, надягнувши вишиванки, говорячи українською чистою мовою, діти їхні при всьому тому продовжують говорити як звикли вдома.

We finished weaving our part and tied it with another woven part. We got a 4 m by 3 m base for the camouflage net. Then I went to another building, where women were weaving dark green ribbons on the base. There were only three women and a huge amount of work. I found it even more difficult to weave ribbons, because it is slow. I asked the best way to weave them in and I got the answer that you can weave them randomly. In the weaving of the bases there is a certain order and ornament, but here it is complete chaos.
Tomorrow we will go there again. Only there you need people and many, many hands!
Thank you all for your attention.

Ми доплели свою частину і прив'язали її з іншою сплетеною частиною. У нас вийшла 4 м на 3 м основа для маскувальної сітки. Потім я ще пішла в інший корпус, де на основу жінки вплітали темно-зелені стрічки. Там було лише три жінки і величезний об'єм роботи. Вплітати стрічки мені здалося ще важче, тому що марудно. Я спитала як саме краще їх вплітати і я отримала відповідь, що вплітати можна хаотично. В плетінні основ є певний порядок і орнамент, а тут повний хаос.
Завтра ми підемо туди знову. Тільки там потрібні люди і багато-багато рук!
Дякую всім за увагу.