Надзвичайна історія хлопчика з картиною/ The extraordinary story of a boy with a painting (Ua/En)
Привіт всім, друзі.
Декілька днів тому завершила читати книгу "Щиголь". Автор Донна Тарт. Щоправда, читала електронний варіант, але задоволення від історії це зовсім не зменшило.
Це другий твір авторки, який я прочитала. Перший - "Таємна історія". Від обох романів я просто в захваті. Неймовірні, цікаві, глибокі, оригінальні...
До речі, минулого року я дивилася однойменний фільм, знятий за романом "Щиголь". Та книга набагато краща, як на мене. Хоча надрукована історія для мене завжди привабливіша, ніж знята на плівку.
Роман охоплює життя головного героя Теда, протяжністю в більш ніж 10 років. Коли йому було 13, трапилася трагедія, в результаті якої загинула мати хлопчика. Сам він чудом не постраждав. Цей страшний день став доленосним для Теда і саме цього дня він стає "хранителем" картини Карела Фабриціуса "Щиголь".
Ця книга про те, як жахливий теракт у картинній галереї змінив долю головного героя та дівчики Піппи, яка стала для нього коханням всього життя. По суті, вони так і не зуміли повністю вилікувати душевні травми, завдані вибухом. Ця трагедія стала для них тягарем, з яким довелося щодня боротися. Зразу ж подумала про наших дітей, які 2 рік живуть у країні, де йде війна. В них теж скалічені долі страхіттям, що чиниться навколо. Більшість теж на все життя залишаться травмованими та зраненими від пережитого.
Картина, яка є центральною фігурою роману, є своєрідним оплотом, що не дає Тедові пити на дно. Маленька дощечка з шедевром світового мистецтва стає точкою опори та тримає хлопця "на плаву". Вона стала для нього свого роду ідолом, сенсом життя.
Роман дуже легко читати. Авторка вміло зобразила душевний стан героїв, їх характери. Тут немає гостросюжетної лінії, яка змінює свій напрямок чи не на кожній сторінці. Попри це, книга зовсім "не затягнута". Тут немає абсолютно позитивних чи негативних героїв. Тим більше це не стосується Тео та його товариша Бориса. Донна Тарт не ідеалізує та не виправдовує вчинки цих хлопців. Вона навіть не намагається дати пояснення чому вони такі, а не інші. Це дуже правдиво виглядає та підкупляє відвертістю.
Ще й досі перебуваю під враженням від роману. Всім, хто любить читати - однозначно рекомендую.
Greetings, friends.
A few days ago, I finished reading the book The Goldfinch. The author is Donna Tart. However, I read the electronic version, but this did not diminish the pleasure of the story.
This is the second work by the author that I have read. The first one was The Secret History. I am simply delighted with both novels. Incredible, interesting, deep, original...
By the way, last year I watched the film of the same name, based on the novel The Goldfinch. I think the book is much better, though I always find a printed story more attractive than a film.
The novel covers the life of the main character Ted, spanning more than 10 years. When he was 13, a tragedy occurred that killed the boy's mother. He himself was miraculously unharmed. This terrible day was fateful for Ted, and it was on this day that he became the "keeper" of Karel Fabricius's painting The Goldfinch.
This book is about how a horrific terrorist attack in an art gallery changed the fate of the protagonist and the girl Pippa, who became his lifelong love. In fact, they have never been able to fully heal the emotional trauma caused by the explosion. This tragedy has become a burden for them that they have had to deal with every day. I immediately thought about our children who have been living in a country at war for 2 years. Their lives have also been crippled by the horrors around them. Most of them will also remain traumatised and wounded for the rest of their lives.
The painting, which is the central figure of the novel, is a kind of bulwark that prevents Ted from drinking to the bottom. A small plaque with a masterpiece of world art becomes a foothold and keeps the boy "afloat". It has become a kind of idol for him, the meaning of life.
The novel is very easy to read. The author has skilfully portrayed the characters' state of mind and their characters. There is no plot line that changes its direction almost on every page. Despite this, the book is not at all "drawn out". There are no absolutely positive or negative characters. This is especially true of Theo and his friend Boris. Donna Tart does not idealise or justify the actions of these boys. She doesn't even try to explain why they are like this and not like others. It's very truthful and captivating in its frankness.
I am still under the impression of the novel. I definitely recommend it to anyone who likes to read.