День людей, які в біді/ Day of people in need (Ua/En)

Привіт всім, друзі.

20 червня щороку відзначають День біженця. Колись з цим словом асоціювалися люди з країн Африки. Завжди уявлялися сім’ї з клунками речей, купа їх дітей та голодний погляд. Стереотипне мислення та уява. Хто б міг подумати, що величезна кількість українців отримають даний статус та будуть змушені блукати світом? А все через злочинців-сусідів росіян.

Хто б що не говорив, немає нічого гіршого, ніж статус біженця. Попри допомогу громадських та благодійних організацій, а також досить лояльну політику більшості країн до біженців, краще не знати та не розуміти, що це означає. З’явилося поняття біженців у власній країні. Ми звикли звати їх ВПО (внутрішньо або вимушено переміщені). Це теж біженці тільки внутрішні. Після підриву Каховської ГЕС, таких людей знову побільшало. Тисячі українців лишилися без даху над головою та без жодних засобів для існування. Це вимушено, не навмисне, в силу обставин, спричинених воєнним злочином кацапів, переміщені, втікачі. Ці люди в біді – біженці.

Hello everyone, friends.
Refugee Day is celebrated on June 20 every year. People from African countries were once associated with this word. I always imagined families with piles of things, a bunch of their children and a hungry look. Stereotyped thinking and imagination. Who would have thought that a huge number of Ukrainians would receive this status and be forced to wander the world? And all because of the criminals who are neighbors of the russians.
No matter what anyone says, there is nothing worse than refugee status. Despite the help of public and charitable organizations, as well as the rather loyal policy of most countries towards refugees, it is better not to know and not understand what this means. The concept of refugees in their own country appeared. We used to call them IDPs (internally or forcibly displaced). These are also only internal refugees. After the explosion of the Kakhovskaya HPP, such people increased again. Thousands of Ukrainians were left homeless and without any means of livelihood. This is forced, not intentional, due to the circumstances caused by the war crime of katsaps, displaced persons, fugitives. These people in trouble are refugees.

Скільки історій втрачених доль можна почути щодня. Це туга не лише за будинками, майном, автомобілями, які втрачені назавжди, а ще й за рідними місцями, сусідами, знайомими. І кого не послухай – його мала батьківщина найкраща. Бо так і є, немає місця більш благодатного, ніж те, де звик жити, де прямуючи з дому чи додому йдеш навмання, за інерцією, зовсім не керуючись шляхом.
На самому початку війни, у кожного з нас була зібрана маленька сумка з речами першої необхідності та документами. За першої ж необхідності вона була під рукою. Більше нічого брати не хотілося та й можливості не було. Тоді про майно не думалося. Найцінніше – життя, яке потрібно рятувати та вберегтися від війни і окупантів. Лишень ця найбільша цінність повинна бути ще й вартою всіх намагань та поневірянь. Я говорю про достойне чи хоча б натяк на благополучне існування. Для біженця з будь-якої країни повинно пройти багато років, перш ніж воно стане таким.

Сьогоднішня дата не для святкування. Вона для того, щоб черговий раз світова спільнота загадала про біженців, причини з яких вони ними стали та всіма силами намагалася уникнути подібних явищ, а особливо кровопролитних війн.

How many stories of lost destinies can be heard every day. It is longing not only for houses, property, cars that are lost forever, but also for native places, neighbors, acquaintances. And no matter who you listen to, his little homeland is the best. Because it is so, there is no place more blessed than the place where you are used to living, where, on your way from home or home, you go randomly, by inertia, without being guided by the path at all.
At the very beginning of the war, each of us had a small bag with essentials and documents. At the first need, she was at hand. I didn't want to take anything else and there was no opportunity. Then there was no thought about property. The most valuable thing is life, which must be saved and protected from war and occupiers. Only this greatest value should be worth all the efforts and wanderings. I'm talking about a decent or at least a hint of a prosperous existence. It takes many years for a refugee from any country to become one.
Today is not a date for celebration. It is for the world community to once again think about refugees, the reasons for which they became them, and try with all its might to avoid similar phenomena, and especially bloody wars.

Світлина